Історія коледжу

         Історію Комунального закладу «Балтський педагогічний фаховий коледж» можна поділити на два основних періоди, а саме: перший період – від часу його заснування 1 вересня 1930 року до 20 липня 1941 року (окупація нацистською Німеччиною та її союзниками міста Балти); другий період – від 29 квітня 1944 року (звільнення міста Балти від окупантів) до сьогодення.

      За період існування педагогічний коледж декілька разів змінював свою назву. З 1930 року до 1938 року воно називалось педагогічним технікумом, з 1938 року до 1944 року – педагогічною школою, з 1944 року до 2018 року – педагогічним училищем. З 21 грудня 2018 року – педагогічним коледжем. З 2020 року – фаховим педагогічним коледжем.       Тому, розповідаючи його історію, називатимемо його так, як воно називалось в той чи інший період часу свого існування.

      З утворенням восени 1924 року Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, центр якої до 1929 року був у м. Балта, на території колишнього Балтського чоловічого монастиря був утворений Молдавський педагогічний навчальний комбінат. До нього входили молдавський, український педтехнікуми, робфак і педагогічні курси.   Український педагогічний технікум розпочав свій навчальний процес з учнями першого курсу в кількості трьох паралельних груп першого вересня 1930 року. Ця дата й вважається початком заснування Балтського українського педагогічного технікуму.        Два роки український педтехнікум працював у системі педкомбінату. На початку 1932–1933 навчального року Український педтехнікум відокремився від педкомбінату, перейшов у північну частину міста Балта на вулицю Шевченка у приміщення колишньої чоловічої гімназії, в якому недавно перебував уряд Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (тепер тут школа-інтернат № 1). У вечірню зміну тут і почалось навчання з паралельними групами першого, другого і четвертого курсів (кількість учнів була близько 300). Весною 1933 року відбувся перший випуск учителів І–ІV класів початкової школи Балтського українського педтехнікуму. Директором педтехнікуму протягом цих трьох років (1930–1933) був Запорожець С.Г., заступником директора з навчальної роботи Гладких М.К., парторгом був учень Копайгора.

     В 1933–1934, 1934–1935 навчальних роках український педтехнікум проводив навчання у відведеному для цього приміщенні колишнього будинку Балтської міської управи. Директором у 1933–1934 навчальному році недовго був Гладких М.К., а потім – Зейгман С.Я.

  У 1934–1935 роках директором педтехнікуму став товариш Бердичевський, заступником його з навчальної роботи був товариш Кругляк.

     Поруч з приміщенням Українського педтехнікуму в двох будинках містився Балтський будівельний технікум, який влітку 1935 року був чи то ліквідований, чи то переведений в інше місце. За ухвалою відповідних державних органів ці два будинки, що належали будівельному технікуму, були передані Балтському українському педтехнікуму зі всім інвентарем, навчальними кабінетами, бібліотекою. Крім того, педтехнікуму було передано 10 будинків-гуртожитків для учнів, приміщення їдальні (колишній польський костьол).

   Із цього часу український педтехнікум отримав свою навчально -  матеріальну базу, що повністю забезпечувала весь навчально-виховний процес з учнями в одну зміну. В одному головному будинку (колишня жіноча гімназія) розміщені були навчальні кабінети: фізичний, хімічний, природознавчий, військовий, музичний, актовий зал. У другому будинку розмістилися навчальні класні кімнати, кабінети директора і заступника з навчальної роботи, учительська, кімната комсомольської і профспілкової організації, бухгалтерія, бібліотека з читальним залом.

     Директором педтехнікуму з вересня 1935 року став Яричевський І.В., який займав цю посаду до 1937 року, заступником по навчальній частині був Кахно Я.С.

    Декілька слів про навчальний будинок, в якому розмістилися кабінети, актовий зал. Це стародавній будинок, який у часи Речі Посполитої у ХVІІ столітті належав польському графу Юзефу Любомирському.

   У кінці ХVІІ століття цей будинок з іншими поселеннями був викуплений російською казною. Під кінець ХІХ століття в ньому була жіноча гімназія, яка існувала до 1918 року.

  Після Жовтневого перевороту тут знаходились різні радянські установи аж до того часу, коли цей будинок був переданий будівельному технікуму. Інший будинок, де розміщуються класні кімнати, був побудований силами учнів будівельного технікуму під гуртожиток.

    На час, коли директором став Яричевський І.В., технікум був повністю укомплектований педагогічним складом учителів зі всіх навчальних дисциплін.

    Маючи достатню навчальну базу, педтехнікум вже з 1935–1936 навчального року мав можливість збільшувати кількість навчальних груп, але більше 4-х паралелей на кожному курсі не було.

    Термін навчання в педтехнікумі складав три роки. У 1935 навчальному році, крім набору на шкільний відділ, був набір учнів і на дошкільний відділ, який складався з однієї групи на кожному курсі. Дошкільний відділ функціонував до початку радянсько-німецької війни 1941 – 1945 рр. Розгорнув свою роботу і заочний відділ, на якому кількість учнів з урахуванням наступних наборів доходила до 300. На стаціонарному шкільному і дошкільному відділах нараховувалось до 450 учнів. Крім того, на 1936–1937 роки припадає широке розгортання півторамісячних і двомісячних педагогічних курсів на базі 7-річки, після яких юнаки і дівчата оформлялися на заочне навчання, працюючи на місцях в різних шкільних і дошкільних установах Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. У зв’язку з чималою потребою в учителях масових шкіл Молдавії для V–VІІІ класів в 1935–1936 навчальному році було виділено одну групу з третього курсу в кількості 30 учнів для підготовки їх учителями V–VІІІ класів. Для них був складений окремий навчальний план. Крім свідоцтва про закінчення педагогічного технікуму, цим випускникам видавалось і посвідчення на право працювати в V–VІІІ класах.

      З 1937–1938 навчального року директором педтехнікуму став Кахно Я.С., заступником його з навчальної роботи Зайцев О.А., секретарем парторганізації тов. Циганаш, які працювали на цих посадах до початку в 1941 р.

       За постановою уряду Союзу Радянських Соціалістичних Республік у 1938 році педагогічні технікуми стали називатися педагогічними школами. Оскільки в м. Балта було дві таких школи, з яких одна готувала вчителів для молдавських шкіл, а друга для українських, то школа, про яку йдеться в цій короткій історії, стала називатись Балтською українською педагогічною школою. В адміністративно-господарській частині педшкола від 1930 до 1940 рр. була підпорядкована Молдавському комісаріату освіти УРСР. Навчально-виховним педагогічним процесом (програми, навчальні плани, плани педпрактики, інші методичні вказівки) керував Комісаріат освіти Української Радянської Соціалістичної Республіки. Розклад уроків складався парними годинами. Отож, кожного дня в академічній групі навчання проходило лише з трьох предметів. Навчання з музики проходило у другу зміну.

    З першого вересня 1937 року в м. Балта було відкрито дворічне вечірнє відділення педшколи для учителів, що працювали в школах міста, але не мали належної спеціальної педагогічної освіти. Заняття проходило 4 рази на тиждень по 4 академічних години в день. Такий лише один випуск учителів І–ІV класів початкових шкіл відбувся весною 1939 року в кількості 25 осіб.

    Щодо викладацького складу можна сказати, що від початку заснування педтехнікуму, тобто з 1932 року і майже до 1937 року, відчувався перехідний, не постійний стан їх місця роботи.

    Майже щорічно змінювались викладачі з різних причин, і рідко хто працював 2-3 роки. Така ситуація була й з директорами, коли протягом шести років у педтехнікумі змінилось 5 директорів. Виняток становив директор Запорожець С.Г., який працював 3 роки. Плинність кадрів, зокрема, була зумовлена маховиком сталінських репресій. Так в 1936 – 1938 рр., за стандартним звинуваченням «контрреволюційна діяльність та шпіонаж», були розстріляні викладачі Кюрчубаш Г.А., Самотій І.В., а викладач Клименко А.А. та директор Зейгман С.Я. за рішенням НКВС МАСРР отримали по три та п’ять років (відповідно) виправно-трудових робіт в концтаборах, що в тих умовах було рівнозначно смертній карі. Всі викладачі посмертно реабілітовані в 1989 році Одеською прокуратурою у відповідності до ст. 1 Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 16.01.1989 року.

     Лише з 1937–1938 навчального року зі вступом на посаду директора Кахно Я.С. склад викладачів став стабільний. Більшість з них працювали до 1941 року, до початку радянсько-німецької війни. Можна відзначити таких викладачів: Чемересюк Г.М. – викладач малювання, Сігал Г.В. – викладач математики, Охріменко О.А. – викладач української дитячої літератури, Циганаш – викладач педагогіки, Грішнін – викладач фізкультури, Зубко Ф.О. – викладач географії, Шамшанович – викладач німецької мови, Кушнір І.В. – викладач фізики, Попружний І.І. – викладач хімії, Кахно Л.С. – викладач історії, Андрійченко Н.М. – викладач математики, Андрійченко К.М. – викладач біології, Островський – викладач математики, Плотницький Л. – викладач української мови, Губська П.І. – викладач педагогіки, Козулько І.П. – викладач української мови, Гінзбург Н.С. – викладач музики.

    Педагогічна практика до 1941 року проводилась лише з учнями третього курсу, поурочно – в школах м. Балта протягом навчального року. А двотижнева з 1 до 15 квітня – в школах району. Учні дошкільного відділу педпрактику проводили в дитячих садках м. Балта.

    Добре була налагоджена шефська робота з трьома колгоспами с. Кармелюківки. Кожного року в «революційні свята» Першого травня та Сьомого листопада колектив педшколи в складі хору, драмгуртка, духового оркестру виїздив у колгоспи для виступів. У сільських клубах читались лекції, доповіді, ставились п’єси, концерти. Колгоспники завжди сердечно дякували акторам.

   У педшколі плідно працювали гуртки художньої самодіяльністі. Духовий оркестр у складі 22 осіб працював під керівництвом досвідченого капельмейстера Гінзбурга Я.С., який в свій час 15 років керував військовим дивізійним духовим оркестром.

     Оркестр разом з хором часто виступав у міському парку, Будинку культури, на підприємствах, на вечорах в педучилищі. Добре працював і оркестр народних інструментів, яким керував «товариш Чеховський».

   Особливо відзначався своєю роботою драмгурток, яким керував завуч педшколи Зайцев О.А. Цей гурток ставив такі п’єси, як: «Платон Кречет» О.Корнійчука, «Назар Стодоля» Т.Г.Шевченка, «Дай серцю волю – заведе в неволю» М.Кропивницького та інші.

   Коли восени 1939 року до складу УРСР була включена Західна Україна, туди з ряду загальноосвітніх шкіл Наддніпрянщини були направлені досвідчені вчителі для організації навчального процесу в школах. Народний Комісаріат освіти Української Радянської Соціалістичної Республіки запропонував дирекції Балтської педшколи достроково направити учнів третього курсу в ці школи, і вони відбули до Західної України для продовження навчання з дітьми. Ці достроково випущені учні потім здавали екзамени заочно.

    А на місце тих учнів третього курсу, що вибули, прийшло поповнення за рахунок учнів 10 класів загальноосвітніх шкіл Балтського та інших районів Молдавії. У червні 1940 року до складу СРСР було включено Бессарабію та утворено Молдавську Радянську Соціалістичну Республіку. Молдавська педшкола переїхала до міста Тирасполя.

    Балтський адміністративний район відійшов до Одеської області, і Балтська укрпедшкола перейшла в підлеглість Одеського обласного відділу народної освіти. Місцеві органи радянської влади запропонували педшколі зайняти територію зі всіма будинками на вул. Уварова, яку займала Молдавська педшкола. Перевід для педшколи був вигідний тому, що на цій великій території були розміщені два великих навчальних будинки (в минулому територія військового шпиталю), декілька будинків – гуртожитків, квартири для викладачів, їдальня в колишньому монастирі. На території було два фруктових сади, упорядковані алеї, вздовж яких росли старезні дуби, тополі, липи.

   Першого вересня 1940 року відбувся переїзд педшколи на нове місце. Всі учні, біля 460 осіб, були розміщені в гуртожитках, 12 сімей викладачів отримали тут квартири.

    Весело, радісно, з піднесенням почалося навчання на новому місці. У широкій, просторій їдальні учні одержували недорогу смачну їжу. Серед цього прекрасного природного ландшафту духовий оркестр у вихідні дні або напередодні їх виступав з концертами улюблених вальсів, пісень, увертюр. На спеціально збудованій естраді виступав хор, вокалісти.

    І ось всьому цьому величному настрою, коли вже почалися перевідні і випускні екзамени, коли випускники третіх курсів вже мали на руках призначення на педагогічну роботу, коли в їх уявленнях перед очима поставали радісні картини зустрічі з дітьми, перешкодила сумна звістка, яку принесло радіо. 22 червня 1941 року німецько-нацистські загарбники напали на СРСР.

   Основний навчальний корпус відразу ж був зайнятий райвійськкоматом під мобілізаційний пункт. Екзамени учнів педшколи, як перевідні так і випускні, довелося здавати вже в приміщенні середньої школи № 3. Всі випускники одержали свідоцтва про закінчення Балтської педагогічної школи, а учням І–ІІ курсів були оформлені їх переводи до старших курсів. Були проведені державні екзамени учням ІІІ-го курсу заочного відділу з видачею їм відповідних документів про закінчення педшколи.

    З перших днів радянсько-німецької війни директор педшколи Кахно Я.С., викладачі Попружний І.І., Островський, Грішин, Карцев, Кудлай та заступник по навчальної роботи Зайцев О.А. були мобілізовані до Радянської Армії. Ще раніше, восени 1939 року, під час Фінської кампанії, були призвані до Радянської Армії викладачі Лакшул А., Кушнір І.В., а восени – 1940р. викладач Козулько І.П.

   Посаду директора педшколи на початку липня 1941 року обійняв заступник директора по заочному навчанню                Зубко Ф.О.

    В останніх числах липня 1941 року м. Балта було зайняте німецькими та румунськими окупантами.

    У житті й діяльності педшколи відбулася перерва на 2 роки 18 місяців.

  На початку квітня 1944 року Радянська Армія звільнила м. Балта. Відновили свою діяльність радянські державні установи, громадські організації, промислові підприємства, колгоспи. Знову почало працювати і Балтське педучилище (з 1943 року педшкола перейменована в педучилище).

   За вказівками Одеського обласного відділу народної освіти вже 8 червня 1944 року педучилище стало готуватись до початку навчального року. Але постало питання: з чого починати? Ні матеріальної бази, ні приміщення педучилище не мало. Адже нацистські загарбники під час окупації знищили всі матеріальні цінності училища.

    Навчальне кабінетне устаткування, прилади, музичні інструменти були розграбовані німцями та румунами. Бібліотека, що нараховувала більше 2500 екземплярів наукової, художньої літератури, підручників, була спалена. А відступаючи, нацистські варвари спалили також обидва навчальні корпуси, гуртожитки учнів.

    У таких важких умовах педучилище приступило до організаційної роботи щодо початку навчального процесу. Треба було шукати приміщення для занять, зайнятися збором учнів, що навчалися в педучилищі до війни й перейшли на ІІ і ІІІ курси, укомплектовувати викладацькими кадрами, вишукувати засоби для устаткування навчальним інвентарем. В усіх цих справах велику допомогу надавала районна партійна організація, райвиконком і міськрада.

    З червня 1944 року директором педучилища був призначений Камщій, заступником його з навчальної роби став Левченко А.М. За літній час в райони Одеської і сусідніх областей розіслані повідомлення про набір учнів і початок занять в педучилищі.

    За цей час повернулися з евакуації частина викладачів, що працювали до війни в педшколі, частину вчителів запрошено на роботу з загальноосвітніх шкіл. Таким чином, педагогічними кадрами педучилище було укомплектовано. Проведений набір з випускників середніх шкіл, укомплектовані були ІІ і ІІІ курси з учнів, що навчались в педшколі до окупації.

     Отож заняття в 1944–1945 навчальному році педучилище розпочало з учнями ІІ і ІІІ курсів і однією групою набору на базі 10 класу.

    Спочатку навчання проводилось у вечірню зміну в приміщенні третьої середньої школи, а потім в приміщенні по вул. Уварова, в колишньому будинку дитсадка (тепер там школа-інтернат № 2).

    Приступив до роботи й заочний відділ. Завідував цим відділом учитель Адаменко П.Ф. Наочними приладами з фізики, хімії й природознавства користувалися з середньої школи № 3.

   Бібліотека складалася не більше як з 300 екземплярів різної літератури, а підручників взагалі не було. На меблевій місцевій фабриці наспіх були зроблені дубові столи кустарного вигляду з розрахунком на 6 учнів, а для сидіння учнів зроблені лави по довжині столів. Але і цього устаткування не вистачало. Іноді учні приносили з собою табурети, а бувало й так, що слухали уроки стоячи. Весною 1945 року відбувся перший повоєнний випуск.

     У липні 1945 року директором педучилища став Кохановський Д.К., який незмінно працював на цій посаді близько 23 років аж до виходу на пенсію.

     Заступником директора з навчальної роботи з 1 грудня 1945 року став знову Зайцев О.А., який щойно демобілізувався з Радянської Армії. На цій роботі він працював до вересня 1957 року, до виходу на пенсію, пропрацювавши в училищі більше 20 років.

    Заступником директора по заочному навчанню став Зубко Ф.О., котрий теж повернувся з лав армії. Демобілізувався і викладач української мови Козулько І.П.

  Але частина викладачів не повернулися. Захищаючи нашу Батьківщину, загинули в бою Кудлай, Карцев, Грішин, Колмацуй, Шашманович.

    15 грудня 1945 року педучилище знову перейшло у своє старе приміщення по вул. Шевченка (колишня гімназія), яке займало до 1940 року, яке тепер було звільнено військовою частиною.

     У другому приміщенні, яке теж педучилище займало до 1940 року, розмістився військовий госпіталь.

    Умови для навчання були непридатні. Опалювальна система (грубки) працювали погано, у багатьох вікнах вибиті шибки, дув вітер, в класних кімнатах було холодно. Доводилося вставляти фанерні шибки або затуляти старою жерстю. Бракувало столів, стільців. Учні, як і викладачі, на уроках сиділи одягнені. Та не дивлячись на такі умови, у педагогічного колективу і в учнів був високий ентузіазм.

    Всі розуміли, що труднощі переживає вся країна, що це тимчасове явище. Особливо важко було вирішити питання харчування, адже після війни введена карткова система на продукти харчування. Для учнів була відкрита в приміщенні учбового корпусу їдальня, в яку вони віддавали продовольчі продукти, що отримували за продовольчими картками.     

    Викладання проводилось в одну зміну. А коли відкрилась базова школа, заняття стали проводитись у дві зміни.

   У міру відбудови економіки держави покращились і умови навчання в педучилищі. Стала зміцнюватись навчально-матеріальна база.

  Так, вже з 1949 року працювали фізичний, хімічний, природничий, музичний, педагогічний кабінети. Вони поповнювались навчальними приладами. Для викладання музики придбано було більше 30 скрипок, 35 домбр, піаніно. А для гурткової роботи – комплект оркестрових домбрових інструментів і комплект інструментів духового оркестру.

    Педучилище поповнилося і шкільним інвентарем. Замість столів класні кімнати були укомплектовані партами.

   У 1948–1949 навчальному році випуску учнів не було, бо за постановою уряду педучилища перейшли на чотирирічне навчання.

   Припинилась плинність педагогічних кадрів училища. Можна сказати, що з 1948 року склався постійний колектив викладачів.

    Значно піднялась академічна успішність учнів. Стали з’являтись по 3-4 учні в кожному випуску, що закінчували педучилище з дипломом відмінника.

     На належний рівень стала підніматись виховна і культурно-масова робота серед учнів, весь навчально-виховний процес. Запрацювали гуртки художньої самодіяльності: хоровий, музичний та інші. Налагодилась співпраця педучилища з підлеглим колгоспом «Правда», якому педучилище надавало допомогу в збиранні врожаю, також шефська допомога надавалася колгоспам с. Харитинівки, Лісничівки, Миронів та іншим.

      Якщо до 1941 року випускники педшколи направлялися на роботу лише в райони Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, то після звільнення України від німецько-нацистських загарбників вони декілька років підряд, починаючи з 1945 року, стали направлятися в школи областей Західної України і в Ізмаїльську область (колись Бессарабія). Частина, звичайно, направлялась і в Одеську, Миколаївську, Херсонську, Кіровоградську області.

    З переходом на чотирирічне навчання значно покращилась педагогічна практика. Тепер вона починалась і проводилась учнями ІІІ-го і ІV-го курсів.

   При педучилищі була відкрита базова школа в кількості шести класних груп початкової школи. Завідувала базовою школою Кохановська Г.М. Діти базової школи навчались в першу зміну, тому довелося частину груп учнів педучилища перевести на заняття в другу зміну. У базовій школі учні училища ІІІ і ІV курсу проходили педагогічну практику, але задовольнити повністю кількість запланованих уроків педпрактики школа не могла. Тому чималу частину уроків з педпрактики учні проводили в початкових класах загальноосвітніх шкіл м. Балта.

     З часом базова школа своє існування припинила, а вся педпрактика учнів була перенесена цілком до загальноосвітніх шкіл.

     Заочний відділ, що почав працювати в педучилищі з 1932 року, провівши останній, 16-й випуск заочників, у 1952 році був ліквідований. За час свого існування заочний відділ педучилища випустив 512 учителів початкових класів.

   Починаючи з 1960–1961 навчального року, прийом учнів на перший курс проводився в кількості не більше 3-4 паралельних груп. Тому весь контингент учнів за цей період складався в різні роки з 14-16 академічних груп зі щорічною кількістю близько 450-480 учнів.

  З 1955 року в Україні почався процес скорочення кількості педагогічних училищ. Так, було ліквідовано Ананьївське педагогічне училище, учні якого з ІІІ-го і ІV-го курсів для продовження навчання були переведені до Балтського педагогічного училища. Але слід зазначити і такий факт: прийом учнів на перший курс в педучилище з 1955-1956 навчального року припинився. Не було прийому і в 1956-1957 навчальному році. Отже, з кожним роком кількість груп і учнів все зменшувалась і зменшувалась і дійшло до того, що на 1957-1958 навчальний рік залишилось в училищі всього лише 3 групи четвертого курсу. Весною 1958 року був останній випуск на базі 8 класу. Очевидно, справа йшла до ліквідації і Балтського педучилища. Такий стан занепокоїв педагогічний колектив, партійні й інші громадські організації училища.

     Весною 1957 року секретар партійної організації училища, він же і заступник директора з навчальної роботи Зайцев О.А., їде до Міністерства освіти Української Радянської Соціалістичної Республіки з аргументованим листом, підписаним кількома викладачами – членами Комуністичної партії Радянського Союзу, в якому говорилось, що Балтське педучилище територіально знаходиться від обласного центру на відстані більше 200 км., що навколо поблизу немає педагогічних училищ, тому до нього вступають учні не тільки з Одеської області, але й з найближчих сусідніх областей Вінницької та Кіровоградської. У листі було прохання залишити надалі Балтське педучилище діючим. Міністерство освіти Української Радянської Соціалістичної Республіки зважило на це прохання і з 1958-1959 навчального року запланувало набір в педучилищі двох паралельних груп кількістю 60 учнів на базі випускників середньої школи з дворічним терміном навчання. У подальшому з кожним роком прийом в училище учнів на базі середньої школи продовжував зростати, збільшуючи кількість набору до шести, а то і більше навчальних груп. Так, в 1962-1963 навчальному році в педучилищі було вже 6 груп першого курсу, така ж кількість груп була і на другому курсі. А всього учнів було більше 360. Поряд з набором учнів на базі середньої освіти в 1963-1964 навчальному році було прийнято дві групи в кількості 60 учнів на базі восьмирічної школи. Прийом учнів в кількості 2-3 груп на базі восьмирічної школи продовжувався й далі за двома навчальними планами.